«DETOX разом із незламними». Історії сили. Олександр Прохоров
Позивний Олександра Прохорова — «Титан». І, здається, точнішого слова для нього не знайти. Суворий, зібраний, дисциплінований і неймовірно сильний — саме таким його побачила команда Аква Миргород під час зйомок проєкту «DETOX разом із незламними», який реалізується спільно з Мінветеранів та ГО «Захист +» в рамках напрямку інтеграції ветеранів у комунікації брендів «Тут шанують ветеранів».
«Титан — це вже більше, ніж позивний. Так мене навіть батьки називають», — усміхається Олександр.
Спорт став частиною його життя ще з 16 років. А з 2022 року Олександр пішов на війну та брав участь у боях у Білогорівці та Серебрянському лісі. Навіть у найважчих умовах він не припиняв тренуватись — робив вправи в окопах, а після поранення почав займатись просто у лікарні, хоча лікарі забороняли йому навіть рухатись.
Олександр згадує, що під час реабілітації свідомо відмовлявся від знеболювальних і постійно тренувався. Каже, що саме спорт допомагав йому витримувати біль і не втрачати внутрішню опору. «Поки тренувався — було легше. Організм ніби сам притуплював біль», — говорить він.
Після поранення у 2023 році боєць повністю присвятив себе спорту та тренується через день. Свій протез він отримав у центрі Titan Rehab, де згодом і сам почав працювати тренером. Другий протез для нього виготовили спеціально під боксерську рукавичку — у формі кулака (він займається боксом). Настільки зручний і «свій», що Олександр носить його щодня навіть поза тренуваннями.
До біонічних протезів він ставиться стримано — вважає, що технології ще не дійшли до того рівня, щоб повністю відповідати потребам ветеранів. Натомість найбільше цінує функціональність, силу і можливість залишитися незалежним. «Я як швейцарський годинник — у мене все має бути чітко», — каже він.
На думку Олександра, допомагати ветеранам потрібно, але завжди з повагою до особистих кордонів. Хтось потребує підтримки, а хтось звик покладатися лише на себе — і це теж варто приймати.
Говорячи про інклюзивність, Олександр відверто визнає: світ досі значно більше пристосований для людей без інвалідності. Але головна проблема, на його думку, навіть ширша — людям часто бракує згуртованості, співчуття та готовності помічати труднощі інших. І саме це суспільству ще доведеться вчитись змінювати.
